Зокрема, свого часу Франка "своїм" називали лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз, голова прогресивних соціалістів Наталія Вітренко, інші діячі вітчизняного політикуму.

Не важко збагнути, чому, власне, Івана Франка доморощені соціалісти й соціал-демократи намагаються зробити своїм "засновником", "ідеологом", "натхненником" тощо.

По-перше, Каменяр – гігантська, світового масштабу постать. Ідентифікація політичної сили з його іменем – це серйозний політичний дивіденд.Новини

По-друге, Іван Франко справді ґрунтовно й всебічно вивчав теорію й практику соціалізму, залишив чимало праць щодо його генезису, тогочасного стану та перспектив.

При цьому слід зауважити, що провідні франкознавці радять усім, хто цікавиться "соціалістичними" та "соціал-демократичними" поглядами Франка, звернутися до його пізніх творів, які були написані вже авторитетним науковцем та відомим громадським та політичним діячем.

Прислухаємося і ми до порад учених. Але спочатку кілька слів про статтю Івана Франка, що побачила світ у 1887 році і має промовисту назву "Соціалізм і соціал-демократизм".

В основу статті покладено аналіз брошури відомого тогочасного дослідника соціалізму Черкезова, де той різко критикує різні соціалістичні ідеї, доводить антинауковість соціалізму, його історичну безперспективність.

У зазначеній статті Каменяр висловлює своє ставлення до праці Черкесова: "У всякому разі, коли приведені у брошурі цифри і цитати з писань соціал-демократичних не виссані з пальця, а правдиві..., то нею нанесено соціал-демократизмові тяжкий удар. Такі удари від людей прихильних соціалізмові йдуть тепер чимраз частіше і нам здається це об'явом вельми корисним: правдивий соціалізм, ідея будучого братерства людського може тільки виграти на тім, коли люди позбудуться ілюзій і хибних доктрин".

Більш чіткіше щодо соціал-демократизму Франко висловлювався пізніше, коли як слід вивчив та дослідив усі його аспекти. В 1899 році у своїй праці "Народники і марксисти" він так обґрунтовує популярність ідей соціал-демократизму: "Німецький соціал-демократизм, прищеплений на російський ґрунт працями Плеханова, Струве, Туган-Барановського і ін., здобув собі багато прихильників серед молоді і навіть серед освіченої громади, котрій він імпонує знанням будучини, простотою в ставленні й розв'язанні найскладніших питань, догматичністю тез, ніби науковою фразеологією… Є це характерне явище, що саме в пору, коли цей марксівський соціал-демократизм із погляду на свої наукові основи, і з погляду на свою політику яко партія в Европі близький до банкротства, він здобуває собі найгарячіших прихильників у Росії серед російської молоді".

У зв'язку з цим Франко висловлює глибокий жаль, що подібні ідеї захоплюють українську молодь: "Дуже сумно, що на цю доктрину ловиться в значній часті гарячіша українська молодь, хоч соціал-демократизм стає ворожою як проти усяких обов'язків суспільної самосвідомості та децентралізації, так і проти національного українського руху із того погляду являється для українства далеко гіршим ворогом, ніж російське самодержавіє і російська цензура. Бо коли самодержавний тиск є тиском фізичної сили, і так сказати б, в'яже руки, то соціал-демократизм краде душі, напоює їх пустими і фальшивими доктринами і відвертає від праці на рідному ґрунті". Із наведеної цитати очевидно, що Франко вважав соціал-демократизм шкідливою і навіть ворожою щодо української справи теорією і практикою.

Більше того, Каменяр вважав, що не випадково "соціал-демократична доктрина тішиться далеко більшими ласками цензури, ніж український рух: вона видає багато книжок, має своїми органами такі товсті місячники (уперед "Новое слово", тепер "Научное обозреніе" і "Начало"), а українство не може боронити себе і розвивати своїх поглядів відповідним способом".

Іншими словами, Франко підкреслював підступність соціал-демократії, яка ідею соціальної справедливості чомусь завжди використовує у боротьбі з національно-визвольним рухом.

Чи після цих слів нинішні діячі із соціал-демократичного табору й надалі вважатимуть Івана Франка своїм ідейним батьком?

Якщо так, то ще одна цитата. У 1907 році Каменяр гостро реагує на одну із публікацій в соціал-демократичному часописі "Вільна Україна".

Зокрема, у газеті "Рада" з'являється його стаття "Огляд української літератури в 1906 році", де Франко недвозначно наголошує на суспільній шкідливості соціал-демократизму.

На його думку, шкідливість поглядів соціал-демократів полягає у тому, "що вони не уявили собі гаразд свого національного характеру, не відчули того, що вони наперед українці, а потім соціал-демократи".

"А потім, – пише Франко, – соціал-демократи, трактували це українство, як формальну концепцію, а не як натуральний вислів своєї душі і тому не зуміли вложити в свою публіцистику душі та захопити нею ширші маси читачів".

Зрозуміло, що ця стаття не може претендувати на глибоку студію, присвячену питанням впливу на Івана Франка ідей соціалізму і соціал-демократизму. Проте наведені факти свідчать, що сучасні апологети ідеї соціальної демократії дуже помиляються, коли на свій щит піднімають постать "вічного революціонера" – Івана Франка.