А тим часом події розгорталися в наступному ключі. Перші спроби демонстрації сили з боку Віктора Федоровича, такі як випади, що „не відповідали духові Універсалу”, стосовно мови і зовнішньої політики, породили початковий етап протистояння, який можна означити як публічно-декларативний, що мав характер телевізійних виступів і відбився луною гучних заяв та не більше...

Другий етап протистояння можна окреслити як правовий.
Намагання взяти під свій контроль призначення і звільнення губернаторів прем‘єром, призвело до „ перегляду” в руслі пошуку прогалин, основних законодавчих актів, що регламентують права Президента і чільника Кабміну після Конституційної реформи. Цей етап ознаменувався ще й виступами міністра Кабінету Міністрів пана Лавриновича і, зокрема, його трактуванням проектом закону про Кабмін з явним перекроюванням влади у сторону Віктора Федоровича.

Однак міністр юстиції пан Зварич нагадав Януковичу, межі його (прем‘єра) повноважень, окреслені лише правом подання на затвердження або звільнення голів ОДА, а як поступати далі -вирішує Президент.  До речі цим випадом Зварич неабияк розлютив Януковича і останній не вперше нагадав міністру юстиції його місце, що після останнього демаршу, не підкріплене жодними домовленостями в межах планованого ширококоаліційному уряду.

Интересные новости

Цікавим фактом у протистоянні навколо губернаторів є те, що насправді кадрові зачистки є доконаним явищем післявиборчого і міжвиборчого синдрому українського політичного простору і часів „правління” Кучми і Ющенка (згадаймо хоча б масову ротацію голів ОДА після президентських виборів 2004 р., що прийшла під гаслом тотального очищення влади), але теперішню ситуацію слід розглядати в руслі протистояння гілок влади за перерозподіл в першу чергу виконавчої влади у країні.

Ось у цьому й інноваційність погляду, здавалося б на звичну з минулого ситуацію. Демонстративним, в рамках цього етапу був крок уряду, який повернув скріплені президентським підписом закони, посилаючись на так званий європейський досвід контрасигнації (обов‘язкового затвердження поданих президенту на підпис законів, прем‘єрським і профільним міністром „автографом”).

І, зокрема, найдинамічніше розвивався третій етап, який можна було б „охрестити” кадрово-ротаційним. Слід віддати належне і Віктору Андрійовичу, який не став посилатися на свій попередній досвід – очікування, а спробував мобілізувати на ключових посадах вірні йому ( президенту ) сили і таким чином спробувати протиставити „своїх„ донецькому угрупуванню Януковича.

Якщо в Секретаріаті і справді було вдало поєднано, модифікуючи слова голови Київської ОДА Віри Ульянченко, Віктора Балогу „закарпатського опорівця” часів режиму Даниловича і успішного бізнесмена, людину влади екс-міністра економіки пана Яценюка, то місце голови РНБО, яке обійняв „донецький” (але інший „донецький) Віалій Гайдук можна трактвати к реалізацію стратегії на створння противаг угрупуванню на Грушевського приочому в останьому випадку з того ж таки „донецького” матеріалу. Цікавий хід, якщо саме такою дійсон була логіка призначень...

Такий підбір особистостей і ключових посад, враховуючи не допризначення радником Балоги екс-заступника Медведчука в АП часів Кучми п.Базіва справді може свідчити, що Віктор Андрійович вирішив скористатися стилем, у свій час успішно апробованим його попередником Леонідом Даниловичем в плані створення противаг.

Однак, перед нами і далі риторично звучатиме питання: наскільки послідовним виявиться Віктор Андрійович задекларованим спробам створити баланс політичних ваг, чи й далі діятиме за своєю власною, мало кому зрозумілою президентською логікою...