Як наслідок, пан Безсмертний здав повноваження і посада голови політради та й увесь керівний склад залишилися за бортом провладного в минулому політичного „ крейсера”.

Трьохтижнева перерва, до якої закликав президент, своєю метою матиме кардинальне оновлення як самої структури так і обличь, що в минулому її представляли.

То ж полем нашого зору у цій публікації буде розгляд ключових варіантів розгортання наступного подієвого ряду, пов‘язаного з майбутнім партії НСНУ.

Від того, хто очолить цю структуру, залежить, який напрямок як у сфері співпраці з „регіонами”( від якої Ющенко до останнього  не відмовляється ), так і у площині розгортання відносин з опозиційною БЮТ, буде обрано. Розглядаючи гіпотетичних представників на посаду голови політради, можна вибудувати своєрідну пентаграму прізвищ:

№1: Арсеній Яценюк, як люблять говорити в пресі -„улюбленець президента”.

До політичних дивідендів цієї постаті можна віднести: професіоналізм, незаплямована репутація, мобільність та відданність.

Однак з його постаттю пов‘язують і сумнівні фінансові операції, що прооводились за перебування пана Яценюка на посаді міністра економіки в уряді Єханурова, та й сама структура партії і партійне життя як сфера діяльності надто віддалені від молодого технократа. До речі, як висловився сам пан Арсеній „Українській правді”: "Я поки ще не став навіть повноцінним членом партії".

Однак,  якщо би заступник Держсекретаря і справді очолив партію можна було б очікувати інноваційного розвитку, кадрову зачистку, але це все насамперед в ключі бачення Президента.

№2: Юрій Єхануров. Досвідчений політик, людина з досвідом як організаційної, так і управлінської роботи. Однак на сьогодні його ресурс політичних інновацій виглядає вичерпаним. Виникає великий сумнів у спроможності екс-прем‘єра запропонувати курс „реанімування” структури керівництва, і самої партії.

Єдиним дивідендом для президента в цій постаті залишалася б можливість дати нового імпульсу переговорному процесу з антикризовою коаліцією.

№3: Знову ж Юрій, але цього разу Луценко. Фігура знакова, очільник МВС, організатор акції „ Ураїна без Кучми”, полум‘яний помаранчевий революціонер. З Юрія Віталія на чолі партії вийшов б хороший PR-бренд, який своїм іміджем спромігся б підтягнути рейтинг НСНУ ледь не до висот БЮТ.

Однак йому готувалася інша доля: по-перше пан Луценко за критичним сценарієм розвитку ситуації навколо НСНУ (тобто виходу з партії Ющенка як почесного голови ), мав очолити і „витягнути” в простір політичного Олімпу зовсім нову політичну структуру; й по-друге за умов, якби і став головою політради саме НСНУ, курс Луценка і Ющенка стосовно співпраці з „регіонами” явно б дисонував.

№4: Микола Катеринчук. Людина, якій відома уся організаційна структура партії, яка стоїть біля витоків її заснування,  до якої позитивно ставляться члени НСНУ (мова нем йде про провід партії, а про некерівне співтовариство, яке становить опору на регіональному рівні). Чого тільки значить скандування представників Сумсько, Львівської та Харкіської областей. Прізвища пана Миколи під час з’їзду.

Однак є одне але: пан Катеринчук позитивно оцінює співпрацю з БЮТ, як опозиційною силою, і що головне  у ролі НСНУ як „молодшого брата”, через що (доречі і не тільки) славиться несприйняттям збоку Президента.

І нарешті найслабкіший варіант, №5: Переобрання пана Безсмертного. Однак тоді, анонсована Ющенком в суспільстві, боротьба з „любими  друзями”, виявиться не більше як маніпулятивним прийомом, на що Віктор Андрійович в даному аспекті абсолютно не готовий себе наражати.

Наразі зрозумілим залишається одне: НСНУ отримав шанс на продовження своєї генези зважаючи на необхідність Президента мати опору в парламенті. А подальше майбутнє партії в першу чергу залежить від суб‘єктивного фактора:  хто її очолить, а меншою мірої від об‘єктивного: кон‘юктури політичного середовища.