Світлина: ЗІК

Євро 2012? Час покаже

– Ви дуже скептично ставилися до старань української та польської федерацій футболу у боротьбі за право проведення Євро-2012. Тепер відомо, що ви помилялися…

– Помилявся я, чи ні – це покаже час. На мою думку, це більш політичне рішення, аніж прагматичне. Так, нам дали шанс, але чи використаємо ми його – покаже час.

– Що ви маєте на увазі?

– Організація і проведення такого масштабного заходу залежить від дуже багатьох чинників. Тому наразі говорити: буде, чи не буде… Дай Бог, щоб було, я надіюся, що цей шанс ми таки використаємо. І це можливо, якщо Україна зможе об’єднати економічний, політичний, людський і владний ресурси. Якщо це відбудеться, то Євро-2012 піде Україні на користь і дасть дуже серйозний поштовх у розвитку держави. А найголовніше – проведення в Україні Євро- 2012 дає можливість стати багатшими (наскільки – це інше питання) простим людям, які протягом багатьох років живуть лише обіцянками та надією.

Та якщо ми будемо користуватися лише послугами іноземних інвесторів, то буде те саме, що сталося з «Криворіжсталлю». Ми просто проїли (якщо ще проїли – я точно не знаю) ці чотири мільярди доларів і не змогли розпорядитися таким гігантом, який би щорічно, за правильної роботи менеджменту, приносив державі від 600 мільйонів до мільярда доларів. Тому я  впевнений, що так робити – це неправильно, не по-державницькому. І замість того, щоб сьогодні створювати робочі місця, наскільки мені відомо, на  «Криворіжсталі» зараз іде скорочення. І якщо ті люди, які живуть на території Дніпропетровської області, могли б стати співвласниками цього підприємства, то на сьогодні навіть невідомо, де ділися кошти від його продажу. Але це вже не моя справа, я  політикою зараз не займаюся. Я можу сказати лише одне, що ті можливості, які мала Україна ще два роки тому у питаннях важкої промисловості, гірничо-металургійного комплексу, і з тим же «Нафтогаз-Україна», думаю, ними можна було розпорядитися значно ефективніше.

– Але зараз ви зі всією Україною радієте, що тендер виграли Україна та Польща?

– Ми виграли тендер, і слава Богу. Я отримав величезне задоволення. Не часто за останні роки я отримував таке моральне задоволення. Задоволення від того, що я живу в Україні, і ми достойні проведення такого форуму, але в нашій країні може бути все. До того ж, на все треба дивитися глобально. Можливо, перед тим, як нам щось робити, треба повернутися до створення такої серйозної керуючої ланки, як Держплан. Тому що коли виконували п’ятирічки, то цим займався Держплан країни, яка називалася Радянський Союз. А сьогодні, коли одні міністри заявляють про одне, а інші – про інше, що можна будувати?

От, наприклад, у Львові, я  впевнений, перед тим, як будувати стадіон, треба подати воду і вирішити питання з будівництвом сміттєпереробного заводу, а також подивитися, чи потрібна (а я впевнений, що потрібна) реконструкція нашим водоочисним спорудам. Тому що стадіон побудувати можна, але він буде без води. Тож якщо буде створена структура, яка об’єднає кадровий, фінансовий, політичний і людський ресурси, тоді у нас є шанси. Треба ж іще враховувати наш «потенціал» у тому, як ми вміємо «освоювати» фінансові ресурси. А з таким досвідом, я думаю, нам буде важко. Але ще раз говорю, що шанс є, і ми повинні цей шанс використати.

– Якось ви запропонували парі меру Львова Андрієві Садовому, мовляв, якщо Львів прийме Євро-2012, то ви перерахуєте у казну міста 5 мільйонів доларів. Тепер він про це згадує. Якими будуть ваші дії?

– Дуже прості. Андрій Іванович лише забув, що я пропонував парі, але була й інша його частина: якщо Україна і Польща не виграють, то він повинен був віддати деяке майно і піти у відставку, але він же ж на цю пропозицію ніяк не відреагував. Якби ми скріпили угоду підписами, чи потисли руки один одному і у прямому ефірі разом озвучили це парі, то, повірте, я би дав цих 5 мільйонів без жодних питань і зволікань.

Земельне питання

– «Спустимося» до внутрішнього футбольного чемпіонату. Що потрібно для того, аби українські футбольні клуби були прибутковими?

– Для цього потрібно дуже багато. В першу чергу створити продукт, за який би було не соромно платити і який би став конкурентоспроможним серед інших явищ масового характеру. Для цього нашому футболу потрібно, щоб довкола нього було набагато менше негативних явищ, аніж є сьогодні. Як, наприклад, те ж далеко не досконале суддівство, чи конфлікти інтересів.

Також, не маючи серйозної інфраструктури, ми не маємо сьогодні достатньої кількості молодих здібних футболістів, а тому змушені звертатися до послуг легіонерів не найкращого рівня. Ну, і дуже велику роль відіграє економічний та політичний стан в країні. Адже окрім того, що ми хорошим продуктом маємо заохотити людей піти на стадіон, ці люди мають мати можливість платити за це видовище. Футбол повинен бути таким, який би зацікавив інвестора, він має бути цікавим для рекламних кампаній, для рекламодавців. Потрібно дивитися і на те, наскільки наш футбол може бути цікавим для серйозних телекомпаній. І не лише матчі вищої ліги, але і футбол нижчого рівня, наприклад, коли грає ФК Горизонт города Костополь і т.д.

– Одним з варіантів для того, щоби клуб міг впевнено почуватися фінансово і отримувати прибутки, є виховання власних футболістів, створення своєї потужної футбольної школи. Ви задекларували бажання створити у Львові західноукраїнську дитячу академію футболу. На якій стадії зараз цей проект?

– На стадії розмов.

– Чому?

– Пам’ятаєте радянську комедію «Кавказька полонянка». Один з героїв цього фільму говорить фразу: «Є можливість купити козу, але немає бажання, є бажання купити будинок, але немає можливості». Така ситуація приблизно і в нас. Є бажання створити академію, є кошти для цього, але не має можливості, тому що на сьогоднішній день лише на  словах є підтримка цієї ідеї. А насправді ми ніяк не можемо вирішити елементарне питання, яке називається – місце, де має бути збудована футбольна академія.

– Від кого це залежить?

– Це у підпорядкуванні держави. Адже ця ділянка є на балансі державного підприємства «Лорта». Держава там нічого не робить вже впродовж 17 років, і нам не дають там нічого робити. Я не знаю, скільки це ще триватиме, але надіюся, що поштовхом для якихось позитивних зрушень мало б стати проведення в Україні Чемпіонату Європи.

– Про яку ділянку йдеться?

– Це ділянка площею приблизно 5–6  гектарів у селищі Брюховичі за 10 км від Львова. На її території знаходиться чи то колишній піонерський табір, чи база відпочинку. Там є все необхідне для того, щоб вкласти туди гроші і зробити справді футбольну академію.

– Якщо з цією ділянкою так все важко, чи обговорювали ви з представниками влади якісь альтернативні варіанти?

– Альтернативи немає з однієї простої причини. Я не розглядаю інші ділянки, тому що я їх просто не бачу. Якщо вони є, то знаходяться далеко від Львова, а отже, потребують зовсім іншого підходу, – це транспорт, комунікації тощо. Поблизу того місця, про яке ми говоримо, є вже інфраструктура, яка належить ФК «Карпати». В першу чергу – це футбольні поля. Тож чому ми повинні розглядати щось інше?

– Таке небажання влади йти назустріч у цьому питанні ви не пов’язуєте з власною персоною?

– Яка різниця, які в мене стосунки з владою? Тут що, йде розмова про будівництво будинку для Димінського? В такому випадку влада має зробити по іншому, сказавши: «Ми «Карпатам» цієї ділянки не дамо, натомість ми самі побудуємо дитячо-юнацьку футбольну академію, і якщо «Карпати» захочуть купувати вихованців цієї дитячої академії, ми будемо їм продавати». Це була б логічна відповідь.

Але коли державне підприємство саме нічого не робить, влада нічого не робить і інвестору не дають нічого робити, то це, я  думаю, не державницький підхід, і до цього стосунки Димінського з владою не мають ніякого відношення. А  треба враховувати, що сьогодні місцева влада отримує податки з інвестиційних грошей, які надходять від діяльності футбольного клубу «Карпати». І за них можна було вже побудувати цю академію.

– До речі, скільки податків «Карпати» щорічно сплачують?

– У бюджети різного рівня ми сплачуємо близько 2 мільйонів гривень. І з них, повірте мені, жодна копійка на  розвиток інфраструктури, пов’язаної з розвитком дитячо-юнацького футболу, не  витрачається.

Нецікава політика

– В одному з інтерв’ю ви себе назвали пенсіонером з необмеженими можливостями. На чому базується таке твердження?

–Я маю на увазі той фактор, що я  людина абсолютно самостійна – зі своєю позицією, зі своєю думкою, і цього вже достатньо. А враховуючи той фактор, що я ще й пенсіонер, тож так і розумійте ці слова. Для мене немає на сьогодні нічого неможливого. В рамках розумного! У мене є улюблена справа, в мене є люди, які мене поважають, чудова сім’я, усе для того, щоб людина була щасливою.

– Втім, мабуть, і у щасливої людини є якісь амбіції. Чого ви хочете досягти у житті?

– У житті я хочу досягти одного: створити потужний галицький футбольний клуб європейського рівня. Більше амбіцій у мене немає.

– Ви зазначили, що зараз не  займаєтеся політикою, але на дострокових виборах спробуєте пройти в парламент?

– В цих парламентських виборах, про які йдеться сьогодні, я брати участі не буду.

– З чим це пов’язано? Ви вважаєте…

– Я нічого не вважаю. Я просто не  цікавлюся зараз політикою. В тому ракурсі, в якому вона зараз є, я не бачу нічого, що може змінити сьогодні політична ситуація для простих людей. А йти в  парламент, щоби бути там статистом, – це не мій рівень, я туди не піду ні за  які гроші. Скажу навіть, що на сьогодні я, як звичайний виборець, навіть не  знаю, чи піду на вибори голосувати. Адже вибори у тому ракурсі, в якому сьогодні вони проглядаються, не змінять нічого, окрім того, що українці стануть на 100 мільйонів доларів, які витратяться на вибори, біднішими. Я це говорю не  як політик, а як виборець.

– А якісь політичні сили виходили з вами на переговори, щодо внесення у виборчі списки?

– Виходили, і не одні, але я ще раз говорю, я ці питання навіть не розглядаю.

– Хто починав переговори?

– Та яка різниця? Достатньо їх було.

Із впливом, але без медіа

– Які зараз у вас джерела прибутку?

– Мені грошей вистачає на  безбідне життя.

– Хочеться знати, наскільки ще вистачатиме на безбідне життя «Карпатам»?

– «Карпати» – це інвестиційний проект, інвестиції надходять стабільно, і це головне.

– Можете сказати, які ЗМІ вам належать?

– Можу. Телевізійна програма «Про «Карпати», газета-тижневик «Карпати». Для мене цього досить.

– А якісь суспільно-політичні медіа, як от газета «За вільну Україну», Західна інформаційна корпорація, які вам «приписують»?

– Немає в мене сьогодні у власності цих ЗМІ. А якщо колись я матиму намір щось зробити у медійному полі, то про це знатимуть всі – я не робитиму цього таємно. А ЗМІ, які якщо колись мені і належатимуть, говоритимуть лише правду, адже втручатися та диктувати медіа, що писати, що ні, про що говорити, а про що мовчати, – це не мої методи роботи.

– Багато говорили про ваш вплив на депутатів обласної ради попередніх скликань. Ви можете підтвердити це?

– Думаю, що я не можу сказати, що я і сьогодні не маю впливу. Інша справа – використовую я цей вплив чи ні. Так от: не використовую. Але якщо колись, можливо, це і буде потрібно, то ми на цю тему поговоримо. Зараз вона неактуальна.

– Чи правда, що передвиборчу кампанію «Нашої України» на Львівщині ви фінансували?

– Фінансував… І не лише на  Львівщині. Точніше, не так: не фінансував, а брав участь у фінансуванні.

– А правда, що у вас є розписки від Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко, про те, що вони у вас позичають мільйони доларів на проведення Помаранчевої революції?

– Скажу так: не буває диму без вогню.

– Окрім цього, ви більше нічого на цю тему не хочете сказати?

– Поки що нічого. Поки що не час про ці речі говорити, тож наразі це на рівні чуток. Але повторюю ще раз: не  буває диму без вогню.

Довідка. Димінський Петро Петрович народився 27 листопада 1954 року у Кривому Розі.

Освіта: у 1977 р. закінчив Криворізький гірничорудний інститут.

Кар’єра: 1977–1992 рр. — працював у вугледобувній промисловості,
1992–1995 рр.— технічний директор спільного українсько-польського підприємства «Гал метал»,
1998–2002 рр.— голова спостережної ради нафтопереробного комплексу «Галичина»,
з 2001 рр. — президент футбольного клубу «Карпати»,
2002–2006 рр. — народний депутат України.

Сім’я: одружений, виховує двох доньок.

Захоплення: футбол, автомобілі.