КУПОЛ. Культура і Політика. КУПОЛ. Культура і Політика.
 НОВИНИ   ВИБОРИ   СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ   ІНТЕРВ'Ю   ДАЙДЖЕСТ   ГОЛОСУВАННЯ   ПРО НАС  
КуПол по-старому вперед! версія для друку вперед! в закладки! вперед!
 

НОВИНИ

Українські дороги в майбунє ведуть обабіч Бугу
28.02.2005

By: Юрій Гаврилюк, м. Більськ на Підляшші, Польща, 25.02.2005 р.

(Стаття-звернення до української громадськості)   Перемога Помаранчевої революції пробудила і в нас, українцях із-за історичних обставин проживаючих поза політичними межами України, нову надію. Надію на те, що врешті наближиться до завершення процес впорядковування ураїнського духовного простору, з якого викинені будуть чужі символі та свята, а привернені національні герої і творці культури, що знищені будуть руйнівні для національного зростання міфи.



Пречистенський собор у Холмі

Одним з таких міфів було плекане протягом багатьох післявоєнних десятиріч переконання про Буг як кордон відділяючий Україну від зовнішнього світу. Але ж історія показує нам зовсім інший образ цієї ріки. Її течія сторіччями була комунікаційним шляхом, ниткою, на яку нанизувалися землі на обох його берегах, на яких жили ті ж самі русини-українці – Галичина з Белзчиною, Волинь з Холмщиною, Берестейщина з Підляшшям. Персональним втіленням соборності цих земель була особа князя і короля Данила, адже без згадки про його і його нащадків не можлива історія як Володимира Волинського, Галича і Львова, так і Ярослава, Перемишля, Холма, Берестя та Дорогичина.

На жаль, в історії не лише прямі шляхи та дороги, але й бездоріжжя та манівці, блукати котрими прийшлося й націям-сусідам - українцям та полякам. І коли в початках ХХ сторіччя настав час відбудови "національних господарств" показалося, що немає між ними необхідної запоруки доброго сусідства – загальновизаної межі, а Україна й Польща, як сіамські сестри, зрощені цими пограничними землями, які політичні еліти обох націй вважали своїми. Спроби їхнього розділення показалися не прецизійною хірургічною операцією, а звичайним різанням по живому солдатським багнетом і рубанням кістяка сокирою...

Вкінці, за участю чужих сил, проведено державний кордон й етнічно зачищено пограничні території. Потерпілим від цього українцям і полякам залишився біль й почуття кривди та втрати - перші сумують за забужанськими "етнічними землями" та "княжими столицями", другі за "польськістю Львова" та взагалі за "кресами", які в пам’яті набирають обрисів молоком і медом пливучої аркадії. Але ж як довго можна жити роздумами про те скільки хто кому поля приорав та пізніше, при з’ясовуванні справи, зубів вибив - рікою сліз на певно ж не допливемо в майбутнє, ані зачерпнутою з неї водою не підлиємо дерев в саді сьогодення - всохнуть...

Тому, хоч думаючи про Лемківщину, Надсяння, Холмщину й Підляшшя - землі, які після 1944 року стали "Закерзонням" (хоч... саме через це вони вже зараз "в Європі"), не можна забути про сум, то все ж таки треба шукати краси. Наші предки з незапам’ятних часів будували свої оселі для мирного життя, твердині для захисту під час воєнних лихоліть та церкви для молитви Богові. І протягом тисячоліття створили вони тут красу, яка хоч і понівечена часом, збереглася в неповторних обрисах вцілілих ще дерев’яних церков та придорожніх капличок і хрестів, в кам’яних пам’ятниках на могилах предків, в прикрасах сільських хат та в самому краєвиді, вписаному в людські душі й відображеному в творах рук та умів чергових поколінь.
І ця краса щоденно звучить в Україні - в музиці національного гімну, автор якої, Михайло Вербицький (1815-1870), народився в лемківському селі Улюч та спочив на вічність у надсянських Млинах (неподалік від Ярослава, города заснованого великим київським князем, якого нащадки нарекли Мудрим). Звучить ця краса в незабутніх віршах іншого сина Лемківщини, Богдана Ігоря Антонича (1909-1937), найвидатнішого після Івана Франка поета Галичини; відчуємо її врешті в творах цих всіх письменників та мистців України, яких родове коріння виростає зі схилів Бескидських гір та нив Перемищини, Холмщини та Підляшшя.

Хранителями та співтворцями цієї краси стараємося бути й ми, українці, які всупереч нищівним вихрам минулого втрималися тут, на батьківській землі та не забули пам’яті роду. В кількох десятках церков і сьогодні відбуваються відправи у східному обряді, в школах відбувається навчання української мови, діють суспільно-культурні організації (Об’єднання українців у Польщі, Об’єднання Лемків, Союз українців Підляшшя тощо), виходить преса, діють самодіяльні хори та колективи, працюють мистці та письменники.

Щороку від Лемківщини по Підляшшя відбувається цілий ряд імпрез – "Лемківська Ватра" (Ждиня, Лемківщина), "На Івана на Русаля" (Зиндранова, Лемківщина), "На Івана на Купала" (Дубичі Церковні, Підляшшя) та "Ніч Купали" (Посада Риботицька (Надсяння), Польсько-українські музичні зустрічі (Черемуха, Підляшшя), Фестиваль української культури "Підляська осінь" (Більськ, Підляшшя) тощо. Кожного року на ці культурні заходи організатори запрошують також виконавців з різних регіонів України. Окреме місце в культурному краєвиді займають музеї просто неба з пам’ятками української народної архітектури, організовані як державою (як в Сяноку, де презентована є архітектура лемків, бойків та долинян) та виниклі з приватної ініціативи – в Зиндранові (Лемківщина), Голі (Південне Підляшшя) чи Біловежі (Північне Підляшшя).
Отже, навіть ця невеличка жменька фактів та імен показує, що Лемківщина, Надсяння, Холмщина і Підляшшя, незалежно від ліній сучасних політичних кордонів, є невід’ємною частиною українського національного простору – тут народилися люди й відбувалися події, без яких українська історія та культура були б набагато бідніші. Зрештою і досі українство тут це не лише минуле, але й живий, творчий потенціал, котрий можна використати в інтересі України та українсько-польського порозуміння та сусідства.

Тому нашим натуральним прагненням є, щоб в календарій подій передбачених в рамках "Року України у Польщі" вписати також заходи, які б ширше показали постійну присутність українських акцентів в історичному та культурному краєвиди сучасної Польщі. Першим і дуже знаковим заходом цього роду може бути відкриття каплиці-пантеону над могилою Михайла Вербицького в Млинах, побудованої з ініціативи Львівської облдержадміністрації, науково-культурних, мистецьких об’єднань і товариств Галичини та за сприяння органів державної влади і місцевого самоврядування Підкарпатського воєводства Польщі.

Зрозуміло, що така подія не могла б відбутися без присутності перших осіб обох держав. Для Президента України не була б це перша зустріч з українськими місцями Підкарпатського регіону, адже ще у вересні 2003 року, під час чергового Польсько-українського форуму в Криниці народний депутат Віктор Ющенко покладав квіти на могилі всесвітньовідомого лемка, маляра-примітивіста Никифора Криницького (Епіфана Дровняка) та зустрічався з представниками Об’єднання українців у Польщі та Об’єднання лемків. Тому й легко мені уявити Президента Ющенка не лише як покладає квіти на могилі о. Михайла Вербицького, але і як оглядає Холмську гору, де спочиває прах короля Данила та залишки городища в Дорогичині (де цей же Данило прийняв королівський вінець), згодом молиться поміж хрестів Святої Гори Грабарки на Підляшші, а на завершення наповненого враженнями дня заспівує з підляшанами при вогнищі палаючому на поляні серед Біловезької пущі.

Хочеться тут пригадати і слова сказані нинішнім Президентом під час минулорічних урочистей в Батурині: "хто забуває власну історію, не має нормального майбутнього". Справді - в майбутнє ідемо саме по слідах минулого й лише від нас залежить, чи буде це впевнений марш слідами предків, чи, може, будемо тинятися навмання оббиваючи стопи об каміння на чужому полі, а голови об пам’ятники не своїх героїв. Після десятиріч поневолення чужими й дошкульних ран вчинених собі навзаєм, польсько-українські відносини повернули до стану натурального, коли розподілено "моє" від "твого", а поле боротьби перетворено в, надіюся, будівельний майдан добросусідського майбутнього.

На обох боках міждержавного кордону, проведеного орієнтовно за лінією накресленою у 1920 році англійським міністром Керзоном, залилися сліди минулого: польського в Україні й українського у Польщі. І зараз цей вцілілий історично-культурний багаж має стати взаємним вічним депозитом, про який обидві нації й держави повинні дбати як про своє власне духовне багатство - щоб врешті мати нормальне майбутнє.


Довідка: Юрій Гаврилюк - Головний редактор українського часопису Підляшшя "Над Бугом і Нарвою", член Національної спільки письменників України



Назад до списку

15:22 (23.01.2023)
У ГУР розповіли, чого чекають у лютому-березні і як змінюється тактика РФ

()
Під колесами дизель-поїзда сполученням «Львів - Ківерці» загинув 28-річний хлопець

()
У Львові за кермом спімали п'яного прокурора

()
Поліцейські знайшли водія, що на смерть збив 19-річну дівчину на трасі Львів-Шегині

no news in this list.

no news in this list.

Продається домен
правда.укр

Ідеально підходить для новинного сайта, чи інтернет-газети.
Вартість домена - 2500 USD

Контактна інформація
cu_pol@yahoo.com

no news in this list.

no news in this list.

no news in this list.

no news in this list.

no news in this list.

Блок статей, Каталог статтей

no news in this list.

Центр політичних досліджень. Суспільно-гуманітарний консорціум «Ґенеза».
© 2004. КуПол (Культура і Політика). Всі права застережено.
© 2004. Розробка WebКузня