11—12 квітня Президент України їде з офіційним візитом до Варшави. Візит, за задумом, насичений не так нагальною потребою, як політичним символізмом, адже Польща — найвірніший європейський партнер України. Планується, що самим фактом цього візиту Віктор Ющенко відкриє Рік України в Польщі.
Ющенко планує у вівторок вклонитися могилі Вербицького — автора Гімну «Ще не вмерла Україна», який похований у Східній Польщі. Але це подія для українців, а не для поляків. Непоганим дарунком полякам, як гадалося в Києві напередодні, стало б офіційне відкриття львівського військового «Цвинтаря Орлят». Проте є сумніви, що львівські власті так просто подарують таку нагоду.
|  |
Вага «Орлят» для поляків помітна. Так, посол РП Марек Зюлковський минулого тижня приїздив до Львова саме для обговорення цієї теми з місцевими властями. Напруга навколо відкриття у Львові польського військового меморіалу, який має назву «Цвинтар Орлят», розгорається з новою силою. Те, що мало стати кроком назустріч, якщо не сказати — подарунком Віктора Ющенка при зустрічі з президентом Польщі Александром Кваснєвським, незабаром може виявитись ляпасом національній гідності Польщі. Відновлення конфлікту почалося з необачної фрази секретаря ради Охорони пам'яті боротьби та мучеництва Анджея Пшевозніка про те, що поляки сподіваються на потепління клімату у справі цвинтаря після помаранчевої революції. Нічого надто «провокаційного» Пшевознік не сказав, але його виступ полонофобські кола потрактували як спекуляцію на доброму ставленні українців до Польщі після помаранчевої революції. Я щиро сумніваюсь, що добре обізнаний з ситуацією Пшевознік мав намір шантажувати українців революційною допомогою. І навряд чи сотні поляків, котрі поїхали в революційну Україну, спеціально сподівались на подяку. Не той гонор. Навряд чи й президент Кваснєвський літав до Києва, перекресливши стосунки з Росією, заради того, щоби «розкрутити» міську раду на відкриття майже збудованого меморіалу. Загалом справа відкриття цвинтаря являє собою клубок навмисно сплутаних проблем. Перша — спроба трактувати полонофобами польський меморіал винятково як військове поховання і розглядати його, апелюючи до Женевської конвенції, що вимагає тримати військові поховання в стані «санітарної побілки». Друга — намагання долучити до нього огидні торги з приводу занехаяних у Польщі українських цвинтарів, котрими, за логікою речей, мала би опікуватись українська держава. І третій — це невпорядкованість розташованого поруч із «Цвинтарем Орлят» Меморіалу воїнам Української Галицької Армії. Окремо стоїть особиста мотивація борців за «невідкриття» цвинтаря. Директор музею-заповідника «Личаківський цвинтар», на території котрого розташований польський меморіальний комплекс, Ігор Гавришкевич, який відповідав за створення комплексу воїнам УГА, справу так і не завершив, адже постав непереконливий, порівняно з польським меморіалом, і сумнівної художньої цінності комплекс. Це в той самий час, як уже легендарний міський голова Любомир Буняк волів би зайнятись перебудовою Високого Замку до 750- річчя міста замість, наприклад, створення українського меморіалу. Меморіальний комплекс варто або відкривати цілісним, або не відкривати взагалі. Натомість каменями спотикання і торгів є центральний напис, фігури левів з написами «Тобі, Польще» і «Завжди вірні», жалобні фігури американського авіатора і французького піхотинця, котрі не мають жодної мілітарної навантаженості, і зображення меча, який потрактований як символ польського експансіонізму «меч-щербець», що був надщерблений об Київську браму за часів Русі. Зрештою, лише останній може «тягнути» на мілітарний символ, і то при бажанні, адже має хрестоподібну форму, котра відповідає солдатському похованню. Справу «Цвинтаря Орлят» намагаються подати крізь призму уособлення полонофобів — підбурювачів з міської ради з національними інтересами. Найцікавіше, що проводиться подібне уособлення тим таки десятком націоналістів з міської ради, котрі приватизували голос громади і говорять від її імені. Саме вони є найактивнішими під час створення депутатських груп і комісій, дотичних до справи Меморіалу. Чомусь польсько-українська «війна» в присутніх викликала асоціації з Другою світовою, а аналогії проводяться просто образливі. Неможливість відновлення польського меморіалу порівнюють із неможливістю створення нацистських пам'ятників у Вроцлаві. Тим більше непереконливими є намагання потрактувати символи Львова меморіальні «фігури левів» як намагання продемонструвати перемогу польської зброї. Очевидно, що монтували левів, бо і бої точилися саме за Львів? Наразі борці з польською присутністю не зауважили, що у Львові майорить польський прапор, і є символ польського експансіонізму та шовінізму — польський орел, щоправда, на Генконсульстві. Невже це спровокує закриття консульства?!
|