КУПОЛ. Культура і Політика. КУПОЛ. Культура і Політика.
 НОВИНИ   ВИБОРИ   СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ   ІНТЕРВ'Ю   ДАЙДЖЕСТ   ГОЛОСУВАННЯ   ПРО НАС  
КуПол по-старому вперед! версія для друку вперед! в закладки! вперед!
 

НОВИНИ

“Стежками Яворівщини”– нова виставка в Українському Національному Музеї
18.04.2005

By: Марія Климчак, Чікаго.

Яворівщина – це етнографічний район, що знаходиться у Львівській області на Україні. Місто Яворів є районним центром і відіграє важливу роль у господарсько-промисловому житті країни. Стоїть це місто на шляху Львів-Ярослав і через нього пролягають дороги до Європи. Вже у літописах XV-го століття є згадки про великі ярмарки, що відбувалися тут, а у 1569-ому році місто отримало магдебурзьке право. У 1772-ому році Яворів отримав статус вільного королівського міста. Від густих яворових лісів навколишньої місцевості походить і назва міста.



Автопорт Краковець на Яворівщні

Цією короткою географічною довідкою запрошуємо вас познайомитися з культурно-мистецькими надбаннями Яворівщини і помандруємо ми стежками цього краю через виставку народного одягу, що відкривається в Українському Національному Музеї в Чікаго 22-го квітня і триватиме до 19-го травня. 

Музей – це особливий храм, де кожна найменша річ промовляє до тебе Україною.Сюди приходять ті, кому цікаво довідатися про нашу Батьківщину. Часто зустрінете вже літніх господарів українського села, які діляться спогадами минулого, при цьому віддають свій добровільний час, впорядковуючи архіви та комори музею. Спонукає музей до праці і представників молодшого покоління, бо при бажанні, кожен знайде для себе свою маленьку Україну.

Ірина Трощук народилася в Чікаго в українській родині, що прибула до Америки після ІІ-ої світової війни. Українська мова, традиції рідної церкви і культури були головними складовими виховання дітей у родині. Дитинство минало серед цікавих дитячих пригод у справжньому українському обійсті дідуся і бабуні, що виглядали завжди онуків з Чікаго. Ірина має двох сестер і брата, у всіх вже дорослі діти. Українське довкілля мало на неї великий вплив. Будучи маленькою, брала в руки голку, полотно, ножниці і починала робити перші кроки у світ мистецтва вишивки та вирізування. Невидимі нитки в’язали її з далекою Україною, про яку знала з розповідей батьків.

Згодом зустріла свою долю. Разом з чоловіком Марком виховують двох синів, онуків світлої пам’яті д-ра Пилипа Демуса, людини, що залишила по собі гарний слід на землі. Він був лікарем. Цілющим зіллям від туги за рідним краєм стало колекціонування зразків народного одягу Яворівщини. Спілкуючиьсь з синами, а їх у нього п’ятеро, завжди розповідав про Мужиловичі, село його дитинства, що лежить в 12-и кілометрах від Яворова. Він хотів, щоб діти знали про ліс Красний Запуст і про Хлопську Гору, про старовинну церкву св. Архистратига Михаїла, яку було збудовано у 1600-ому році і про мамину вишивану сорочку, в якій складав матуральний іспит при закінченні академічної гімназії у Львові. Він здобув дві медичні освіти – одну в Німеччині, другу в Америці і на ціле життя залишився вірним сином рідної Яворівщини. Колекція народного одягу, зібрана доктором П. Демусом заслуговує уваги етнографів і народознавців. Він передав її дружині свого сина Ірині Демус, яка вже 20-років з великою посвятою вивчає мистецтво Яворівщини, продовжуючи місію, розпочату батьком.

На великому столі музейної бібліотеки багато-багато світлин. Усіх їх привезла Ірина з Яворівщини. Вона об’їхала не одне село цього прекрасного краю. Її зустрічали і проваджали китицею червоної калини. Прощатися з цими добрими людьми було надзвичайно важко. Вони ж зворушені зустріччю із гостею з далекого для них Чікаго, дивувалися скільки всього знає ця молода жінка про їх край і про “знамениту яворівку”. Її остання експедиція “яворівськими стежками” відбулася “помаранчевої осені” 2004-го. Готуючись до виставки в Музеї в Чікаго, побувала Львівському етнографічному музеї, спілкувалася з народознавцями, а найбільше хотіла довідатися про свої скарби народної ноші від людей...Заходила до хати. І кожна зустріч, це окрема історія. ...Господиня розстелила на столі великий полотняний обрус-намітку, повикладала ще бабунині камізельки і кабати,  познаходила у мальованій скрині, що стояла у сінях за дверима, свою дівочу горсетку, хустини, бавницю. На якийсь час з сумом зупинила погляд на весільній спідниці-шорц. І поплила розмова про життя-буття, про те як і коли вдягала ту чи іншу сорочку, чому спідниці називалися “вибійками”...
Що не хата – то музейні скарби. Тільки попадаючи до музею ті речі стають експонатами, а у яворівських селах вони до сьогодні мають зовсім іншу цінність. Це родинні обереги, які передаються із роду в рід.

Кожен комплект одягу із колекції Ірини Демус є особливим. Це ціла історія еволюції народного костюму від середини ХІX-го століття до сьогодення. Вона вражає красою, унікальністю виробів, самобутністю художніх рішень. Радіє око, милуючись вишивкою. На виставці ви побачите різні спідниці-вибійки, які виготовлялися за особливою технологією. Відповідно до візерунку, їх називають “цяточки”, “кружальця”, “звізди”, “сосонки”, “грибочки”, ”сливки”. Робилися із білого лляного полотна. Дівчина чи жінка, прийшовши до майстра, вибирала взір. Майстер приступав до роботи. Поливав полотно водою і розгладжував його на столі. Тоді брав дошку, накладав на неї фарби, розтирав та розстилав на неї намочене полотно. Дальше брався валик і котився зверху по полотні. Після цього полотно здіймалося, просушувалося і поверталося господині. При цьому використовувалися природні барвники. Чорну фарбу, наприклад, виготовляли з сажі хвойних дерев, червону – із комашок червцю Фарби розтирали на олії, зробленій із насіння льону, а потім варили на вогні у великому казані. До шлюбу молода вдягала спідницю-шорц. Ця спідниця шилася з домотканної вовняної тканини і виділялася густим черленим відтінком. Її вдягали тільки на великі свята, а в кінці життєвої мандрівки заповідала жінка бути похованою у тій же спідниці.

Посеред експонатів білим полотном майнули сорочки, рукави яких, немовби, одягнені у віночки з польових квітів. Перед нами вимальовується картина народного одягу селян, збереженого через два століття. У нашій уяві повстає святочна неділя. Селяни вийшли з церкви, забіліло на церковному подвір’ї, і тільки відрізнялися темні голови чоловіків і кольорові та червоні вишивки жіночих хусток на голові. Жіночий одяг жінки з Яворова складався з сорочки, мальованки ( спідниці), запаски, кабата, хустки, бавниці у заміжніх жінок, кафтана. Нитки для вишивання називали “лучкою”. Вишивали дівчата та молодиці, а старші стебнували. Цей одяг простий і невибагливий, але водночас особливий, бо має певні риси не притаманні жодному іншому етнографічному району України.
Є у колекції обрус-намітка, виготовлений на лляному полотні та вишитий гаптом у першій половині XIX століття у селі Шкло на Яворівщині. Обрус відігравав важливу роль у житті жінки. Зокрема в обряді весілля - розплітаючи молодій косу, мати покривала її голову обрусом. Також на знак щасливого життя, молодим пов’язували обрусом руки. Обрус-намітка вживався жінками як головний убір в ХIХ столітті. Це великий прямокутний шматок лляного полотна, вишитий по середині одного краю і на кінцях вузькими смугами. Візерунок вишивався у формі стилізваного вазонка, або дерева життя. Такий обрус складався у п’ять складок і пов’язувався навколо голови, закриваючи усе волосся. Вишивка припадала на чоло, а вишиті кінці спадали ззаду. Це нагадувало вінок. Заміжні жінки носили на голові бавницю. Це вишивана низинкою жовто-червоними кольорами смужка, завширшки 6-7см. Бавниця творить вінкоподібний круг для пов’язання обруса або хустки. На виставці представлено десятки бавниць та хусток з різних сіл Яворівщини. Є також чоловічий одяг, що включає сорочку, штани (нагавиці), кабат, кафтан, свиту, чоботи. На музейній лаві знайшлося місце біло-виправленому кожуху з овечих шкур та  жіночій темно-брунатного кольору вовняній свиті.

Тонке домотканне полотно, лляні нитки, ручне шиття – незрівняний дизайн краси і добра селянської одежі позаминулого і минулого століть...Своєю унікальністю дивують плетені з соломи капці та сумки  господарського призначення, знамениті дерев’яні іграшки, а з чорно-білих світлин проливається світло пам’яті хоронителів української традиційної народної спадщини. Такій колекції позаздрить не один етнографічний музей України.

Ірина поверталася до Чікаго. Родині в Україні хотілося подарувати щось на згадку. Вона, розуміючи їх бажання, говорила: ”Я щаслива, що маю Вас і везу дітям мою, “помаранчеву “ Україну”.

Український Національний Музей запрошує Вас. У ньому історія українців, що втілювалася у конкретні речі, які віками втрачалися, і тільки крихти, золоті зерна збережені у цій скарбниці духовності.   
       



Назад до списку

15:22 (23.01.2023)
У ГУР розповіли, чого чекають у лютому-березні і як змінюється тактика РФ

()
Під колесами дизель-поїзда сполученням «Львів - Ківерці» загинув 28-річний хлопець

()
У Львові за кермом спімали п'яного прокурора

()
Поліцейські знайшли водія, що на смерть збив 19-річну дівчину на трасі Львів-Шегині

no news in this list.

no news in this list.

Продається домен
правда.укр

Ідеально підходить для новинного сайта, чи інтернет-газети.
Вартість домена - 2500 USD

Контактна інформація
cu_pol@yahoo.com

no news in this list.

no news in this list.

no news in this list.

no news in this list.

no news in this list.

Блок статей, Каталог статтей

no news in this list.

Центр політичних досліджень. Суспільно-гуманітарний консорціум «Ґенеза».
© 2004. КуПол (Культура і Політика). Всі права застережено.
© 2004. Розробка WebКузня