Однак, заяву про відставку, подану днями першим заступником голови Державної податкової адміністрації України Миколою Катеринчуком, варто розглянути не лише як «мистецтво блефу», метою якого є тиск на президента, але й в контексті проблеми кадрів. Хоч би й тому, що сам Микола Катеринчук пояснював своє радикальне рішення, зокрема, відсутністю можливості впливати на кадрову політику в ДПАУ.
Такої можливості – обіцяної начебто самим президентом – Катеринчука, за його ж словами, позбавив голова відомства Олександр Кірєєв. На перший погляд, справа здавалось би досить «прозора». Президент повинен би привести до порядку Кірєєва і дати можливість Катеринчукові привести у службу нових людей, за його ж висловом – «тих, хто стояв на Майдані». З іншого ж боку, не віриться, щоб призначений президентом Ющенком Кірєєв виявився аж таким «контрреволюціонером», а президент з цим змирився, оскільки впродовж майже тижня утримується від реакції на цей міні-конфлікт.

Можливо, проблема Катеринчука не в тому, що він не має можливості привести нових людей в ДПАУ, а в тому, що таких кадрів просто немає. Чесно кажучи, важко собі уявити, що поряд з тисячами фахових, хоч і значною мірою корумпованих податківців, вулицями українських міст і сіл ходить стільки ж добрих фахівців – чесних і непідкупних – відштовхнутих кумівським режимом.

Разом з тим, ніхто ж не сумнівається, що у Катеринчука є немало «своїх» людей, котрих він хотів би протягти на теплі місця у податковій. Питання тільки в тому, чи будуть вони добрими фахівцями, чи всього лиш «комісарами з Майдану». Проблема «комісарів», по-перше, в тому, що їх довго треба вчити професії. По-друге, «неофіти» завжди більш палкі та не прогнозовані у вчинках, ніж старі досвідчені кадри. А нестримна настирливість новоспеченого комісара-податківця може викликати справжню громадянську війну у країні, де більше половини населення отримує зарплату «у конвертах».

Натомість кадровий чиновник має відповідні знання і досвід, які нескоро і нелегко вдасться здобути новим кадрам. Старі податківці про деяких своїх клієнтів знають більше, – як кажуть - ніж їх рідна мама. А інших - бачать наскрізь. Попри весь негативний імідж «рекетирів у законі», на який заслужили собі податківці за останнє десятиліття, не можна забувати й про те, що вони таки вміють боротися з нечесними бізнесменами, котрі охоче уникають сплати податків. Отже, їх не потрібно вчити професії, але потрібно їм чітко запропонувати нові правили гри, тобто правила «нової лояльності». Адже, так звані «медведчуківські кадри» у податковій (про них згадував Катеринчук) не були такими, поки на українському владному Олімпі не було Медведчуків. Це те, можливо, на що ставить Кірєєв.

Хто зна, чи конфлікт Катеринчук-Кірєєв (від якого a propos відхрещуються обидва його фігуранти) не є конфліктом підходів до вирішення проблеми кадрів – умовно кажучи революційного (комісарського) та еволюційного (лояльного чиновника). Адже дилема вибору поміж безграмотних комісарів і добрих фахівців старого режиму існує не від нині.

Отже, незалежно від того, чи «демарш Катеринчука» виявиться «блефом», чи ні – проблема кадрів ще довго переслідуватиме нову владу, і можна прогнозувати, що призведе до подібних «несубординацій» ще не раз. Чим швидше влада впорається з цією проблемою, тим менше отримуватиме компрометуючих її несподіванок, як то з «реприватизацією» Нікопольського заводу феросплавів чи утриманням у СІЗО Бориса Колесникова.

Разом з тим, проблема кадрів – це не тільки проблема нової влади. Це проблема країни і народу. Бо проблема України не в бракові фахівців, а в бракові чесних фахівців. Хто винен в тому, що поголовна більшість наших чиновників – починаючи від Міністерств і закінчуючи ЖЕКами – є людьми з низьким моральним бар’єром? Відповідь на це запитання варто пошукати у контексті іншої проблеми – чому Україна впродовж багатьох століть не була державою? А податки, до речі, з українського населення збирали представники завойовницьких імперій.